Офіційний мемуар: Хроніки Естетичного Тріумфу (або Ода Втраченому Коханню та Здобутій Скрипці)

Уляля, мої любі читачі та майбутні біографи. Те, що ви зараз прочитаєте — це не просто звіт. Це літопис того, як ідеальна форма стикається з сірістю буття.

Отже, наша так звана "експедиція" з острова Камінь прибула на Чорноліс у пошуках скрипки Крадіварі. Під моїм мудрим — і, визнаймо, неймовірно стильним — керівництвом, мій супровід (Баррік, Джеремайя, Марселін та Ранрок) приплентався до таверни «Золоті пальми». Місцевий бармен, звичайний пролетар без краплі смаку, за непристойну к-сть монет здав нам координати Крадіварі у вищому місті.

Але монополія на красу в цьому світі ще не встановлено! Коли ми піднялися до вищого міста, нас не впустили. Охорона мала нахабність заявити, що мій почет виглядає як збіговисько жебраків. І хоча я був у своєму найкращому пурпуровому костюмі, що переливався на сонці, сірість моїх супутників кинула тінь навіть на моє сяйво. Селяві.

Я зрозумів, що нам потрібен пропуск від місцевої еліти. Де ще шукати поціновувачів прекрасного, як не в театрі? Оскільки чорного входу для рандеву з юними акторками я не знайшов (велике розчарування для місцевої культури), я взяв ініціативу у свої руки. Блискуче виконавши роль зірки сцени, я причарував одну вельмишановну пані. Вона витрачала по 100 золотих на квитки, а отже, мала достатньо ресурсів, щоб стати моїм інструментом. Того ж вечора ми влаштували для неї, її матінки та бабусі феноменальне шоу. Їхні щоки палали. Магія не червоніє, монамі, а вони — ще й як!

Наступного дня цей тріумф приніс плоди: нас запросили на обід до самого Фонтейна ІІ Крадіварі. Маєток був... стерпним. Сам власник виявився дуже скупим на інформацію про скрипку. А ще й расист. Поки ми нишпорили (і фамільяр Ранрока навіть позичив карту підземелля), настав час нашої вистави. У моїй уяві це був фурор. Особливо відзначився Джеремайя, який грав принцесу. Я наклав на нього такий розкішний мейкап, що, зізнаюся відверто... якби я не знав, що під цією сукнею ховається Джеремайя, між нами точно відбувся б палкий тет-а-тет. На жаль, публіка виявилася не готовою до такого авангарду, і нас не надто чемно вигнали. Вони просто не зрозуміли мого мистецтва.

Якщо двері перед Месією Естетики зачиняються, то відчиняється вікно, а конкруетно в цьому випадку я малюв нові. Пізньої ночі ми здійснили грабіжницький променад. Піднявшись на гору, я своїми магічними фарбами елегантно намалював двері прямо в мурі. Ми проникли на територію маєтку і спустилися в підземелля.

Там ми натрапили на сектантів за трапезою. Ми делікатно зачинили двері, але один із них вийшов спитати, якого біса ми там забули. Застосувавши свою природну харизму, ми переконали його, що ми — клінінгова служба Фонтейна. Сектант розчинився в темряві, а ми пішли далі.

І тут я зустрів Її. Прекрасну Сію. Вона не просто щось там робила в підземеллі, а й була справжньою сексапільною мамасітою, яка, до того ж, знала про мене і мій талант! Сія вважала, що нас прислали її вбити, але я запропонував куди кращий сценарій: скрипку за побачення зі мною, на що вона сказала, що тільки в обмін на руйнування статуї мертвих у сусідній кімнаті. Я вже мав досвід у таких справах (демонтаж несмаку — моє хобі), тому ми погодилися.

Статуя виявилася в'язницею демона. Цей нахаба телепатично обіцяв гори золота за своє звільнення. Я вже навіть почав елегантно лупати скелю киркою (ви б бачили, як грали мої м'язи під лускатою бронею), але мої менш амбітні супутники переконали мене, що простіше просто забрати скрипку в Сії.

З важким серцем я повернувся до своєї нової музи і чемно попросив скрипку та її руку на нашому побаченні. Вона відмовила. Туше, кицюню, але Діку Харту не відмовляють. Я увімкнув свій гламур на максимум. О, це було дивовижно!

Наше побачення швидко переросло у жорсткі рольові ігри. Вона хльостала мене своїми тентаклями — сміливий хід, але я підкорив її волю. Вся моя увага належала їй, а її — мені. Під моїм магічним домінуванням вона піддавалася моїм командам, мов брудна, але дуже слухняна дівчинка. Це був танець двох пристрастей!

Та, на жаль, навіть мого шарму виявилося недостатньо, щоб втримати її в цьому світі. Сія згинула в безодні, потойбіччя з тентаклями поглинуло цю перлину моїх очей, залишивши мене з порожнечею в душі.

Підсумок експедиції: ми здобули скрипку, трохи золота, а світ втратив ідеальну пару. Моє серце розбите, але мій плащ досі має ідеальний вигин. Кінець.