Кажуть, що Чорне Море не завжди було таким. У давнину тут були ясні голубі води, які благословляли всі боги океану. Але під час Великого Потопу, коли пантеон зруйнував сам себе у війні, саме ця ділянка вод поглинула спогади богів, яких більше не існує. З того часу море почорніло — не фарбою, а пам’яттю.

У народі кажуть, що у водах Чорного Моря досі сплять уламки старого світу: прокляті острови, зниклі божества, викривлені надії та незавершені молитви. Море не приймає кожного — його вода густіша, важча, й п’є душу. Темні дощі, що падають на острови, змінюють людей. Кожен, хто п’є з джерел Чорного Моря, може зазирнути у власне серце… і не витримати.

Старі клірики кажуть, що Чорне Море — це випробування. Воно відділяє світ живих від світу згублених. І лише той, хто пройде його хвилі й не втратить віру, може віднайти нову землю — свою долю.

Але є й інша історія.

Колись на дні Чорного моря з’явився Архікракен, який стеріг його. Та він зійшов з розуму та піддався бажанню руйнувати. Різні плітки існують про його схибленість та ніхто не знає правди. Зусиллями усіх островів Океанії його здолали. Більше ніж пів тисячі років пройшло з тих часів. Це не перше і не останнє чудовисько, яке вилізло на поверхню з дна Чорного Моря.

Невдалі спроби заселити ті землі зупинилися після ще однієї страшної катастрофи. Дуже мало правди відомо про неї. Однак одне відомо точно, лише справжні сміливці або самогубці вирушають на його дослідження після подій Великої Схизми.

Та істина лишається в морській темряві. І кожен, хто пливе його хвилями, додає нову краплю до легенди.