Джеремайя, Юкіо, Вентомар та Бонтанус під керівництвом та за ініціативи Марселін вирушили на далекий схід - води Слуг Безодні та Ліги Піратів, між якими знаходився рідний острів Марселін - Ейрсілан. Передчуваючи довгу та виснажливу подорож, Марселін підбадьорила моряків (10 штук), подякувала всім, хто зголосився, та помолилася Панцуріелю на добру путь, принісши в жертву 25 голди і свою кров. Вентомар також закинув 25 золота. Юкіо приніс 10 золота і два кроля як жертву всім богам.
Вирішили рухатися із зупинкою на Вергласі. До Вергласу дісталися без пригод, на самому острові дізналися, що у них є коваль, який в теорії може виплавити гарматні ядра. Коваль Дін сказав, що того не має, бо все купив купець Шорік. Сам Дін може вилити одне гарматне ядро в день за 8 голди.
Пішли до Шоріка. Він був дуже налаштований відправитися в подорож з нами, проте Джеремайя переконав його, що ми пливемо в небезпечні води, і що ми візьмемо його на якусь іншу пригоду. Зрештою, купили в Шоріка 10 гарматних ядер за сто голди + замовили 20, які нас чекатимуть готові, коли ми повернемося на Верглас.
Заночували в таверні. Власник таверни Віктор Мілс зустрів нас дружелюбно. Коли ми почали розпитувати про справи на острові, розповів, що їм трохи надокучають огри з гір, проте приїжджий герой СуперКо тримає їх під контролем, і за це йому платить місто. Цей супергерой - кобольт Дерард (один з трьох братів-кобольтів (помаранчевих)). Джеремайя сходив до мера міста та запропонував нашу допомогу з надокучливими ограми, щоб позбутися їх раз і назавжди. Мер не заперечує і пообіцяв заплатити.
Також Віктор Мілс розповів, що на сході острови або піратські, або Слуг, або мертві. Трохи згадав цікавих подорожніх, які зупинялися в таверні: нечемного невдоволеного пана, який плив на північ, та пірата Флінта (гном, смішно бурчав на все). Зрештою заночували і зранку рушили далі.
Певний час плили без пригод і чітко згідно маршруту. У води Ліги Піратів вирішили запливати через непідконтрольний нікому острів. Марселін згадала, що цей острів називається Черепашачий, проте нічого про нього не знає. Пропливли повз нього, помітивши, що з цікавого він весь покритий туманом навіть вдень, а найвища його точка - пагорб, на якому стоїть невідома чорна наскрізна споруда. В ній Бонтанус встиг помітити кам'яний стіл та три стільці.
Згодом помітили на горизонті корабель, який рухався в протилежний від умовного Ейрсілану бік, від якого вирішили спробувати сховатися. Нас помітили також, і пішли на розворот. Почалася погоня за нами. Ми налягали на весла близько 8-ми годин, проте корабель не відставав, тож було прийняте рішення прийняти бій. Коли відстань скоротилася до 2400 миль, ми нарешті розгледіла корабель супротивників - ззовні він виглядав таким, як і наш, і повільно на їхню щоглу був піднятий піратський прапор - бородатий веселий роджер на чорному тлі. Джеремайя ж підняв й наш прапор - намальований підручними матеріалами прапор його колишньої команди.
Почався морський бій, в ході якого ми знатно одне одному наваляли. Проте пірати визнали в нас гідного супротивника, підняли білий стяг і втекли. Ми ж рушили далі до Ейрсілану.
Підпливали до Ейрсілану вже під вечір. Перший елемент, якого не пам'ятала Марселін - сторожові вежі з чотирьох сторін острову. Юкіо послав свою синичку ближче на розвідку. Синичку пришибло гарматне ядро. Тож ми стратегічно обплили Ейрсілан зі східної сторони і там пришвартували корабель. Морякам наказали плисти без нас додому через три дні, якщо не повернемося, а самі тихенько на шлюпці рушили до острову.
Під покровом ночі та pass without trace Вентомара спокійно вже ближче до ранку дісталися до острову. На березі одразу наштовхнулися на кістки. Кістки гуманоїдні, які явно лежали тут не один рік. Марселін запропонувала рушити до храму, який височів над деревами, і через ліс та стежину, яку вона показувала, попрямували далі.
На шляху зустрічали багато андедів та просто нежиті. Вони блукали між деревами зі скривавленими мордами та порожніми очима, несли в руках рештки тіл та м'яса, гризли їх та бились за здобич. Кілька з них шукали якогось "вуйка", що було почуто в їхньої розмови. Ми їх не рушили, тримаючи курс на храм.
Храм, на відміну від келій та будиночків поруч, виглядав доглянутим та величним. Присвячений він був повністю Панцуріелю, хоч і статуї трьох богів перед входом теж стояли. Келії були майже повністю зруйновані, і в них також блукала нечисть. Раптом помітили, що в храм заходить наш старий друг барон Теодор разом зі своєю свитою, і на цьому етапі почали думати, куди і як далі.
Марселін хотіла розслідувати обстановку в місті, а також розповіла легенду про великого героя-паладина Ордену Панцуріеля, борця з темрявою, якийсь колись загинув у війні проти нечисті та цим дав шанс на перемогу іншим. Проте некроманти підняли його тіло, і тепер він неупокоєно бродить островом. Прикинувши свої сили та час, вирішили врятувати хоча б одну душу на цьому острові і упокоїти паладина Айроніуса.
Пошуки почали з тренувального майданчика. На землі справді відшукали сліди як нібито від важких чоботів, відмінні від тих, які лишала нежить. Вони вели вглиб лісу, тож продовжили рухатися в їхньому напрямку. Марселін трохи відстала від групи і через деякий час повернулася вже не одна, а зі сріблясто-білим оленем, від якого йшла селестіальна енергія (find steed).
Сліди привели до імпровізованої алеї слави, де в невеличкій ротонді справді знаходився хтось, більше схожий на гуманоїда. Біля ротонди стояв його маунт-фіст: чорний кінь з вогняними гривою та хвостом. Спершу пробували його відволікти, проте безуспішно, хоч і з іншого боку, він нас не атакував. Зрештою, Марселін, її олень та Джеремайя підійшли ближче, щоб поговорити, в той час як інші сховалися в магічній хатинці Юкіо.
Айроніус справді вийшов і був налаштований на розмову. Щось перед цим завершував в ротонді, проте що - незрозуміло. Марселін поговорила з ним на тему його минулого, його страждань через некромантів. які його підняли, та й загалом розпитала про те, що сталося з Ейрсіланом. Айроніус розповів, що Ейрсілан тепер острів, підконтрольний Слугам Безодні, і що сюди їх кличе Панцуріель - бог, в якого вони вірять. Панцуріель, чий голос лунає з безодні, з Острову Тиші. Ті, хто лишився тут, також стали Слугами. Інші - втекли світ за очі. Орден Панцуріеля також мертвий, проте він ще має шанс на відродження. А для Айроніуса єдиний шанс віднайти спокій - пасти в чесному бою. Тож він попрохав Марселін зробити честь та дістати меч й битися з ним. На цьому і зійшлися.
Після бою, в ході якого постраждав лише олень, Айроніуса було переможено, і Марселін провела його душу в останній путь та упокоїла. Після цього повернулися на корабель та на острів.