Пригодники: Вільям, Орсо, Джеремайя, Вентомар, Мікардо

Під час подорожі на острів Нашкір група отримала інформацію про можливе перебування древнього селестіала на південному острові Пер де Зав-Рі. Хоча загальновідомо, що небожителі вимерли під час війни богів, пригодники вже мали докази протилежного, а також знали про полювання на них слуг Безодні. Джеремайя закликав товаришів доєднатися до його священної місії, на що команда з Каменю без вагань погодилася.

Дістатися до міста вдалося без перешкод. Після пришвартування в порту питання легального перебування вирішили швидко: невеликий хабар працівнику митної служби забезпечив групі спокій. У місті панувала атмосфера підготовки до великого свята, запланованого на наступний день. У таверні пригодники познайомилися з милою пані-орком Люмелою, яка виявилася бардом. Надихнувшись історіями пана Орсо Валентинуса Ліонеля де Кальтрацо фон Морвальда Третього, вона пообіцяла написати про нього баладу та виконати її на міській площі. У розмові Люмела згадала, що чекає на друга на ім'я Мімі, який зник, а також розповіла про моторошні чутки: у місті діє прокляття, що стирає пам'ять місцевим жителям.

Наступного ранку група вирушила на центральну площу, де свято було у розпалі. Люмела вийшла на сцену, проте посеред виступу раптово забула слова пісні, яку написала лише вчора. Цей інцидент став каталізатором масової паніки. Люди намагалися втекти, але площу миттєво оточили культисти в мантіях. Проливши кров, вони утворили магічне коло, яке сформувало непробивний бар'єр. Пригодникам не лишалося нічого іншого, як, прихопивши з собою пані-барда, спуститися через решітки в міську каналізацію.

Підземелля зустріло групу заростями дивних грибів, які, як з'ясувалося на гіркому досвіді, виділяли легкозаймистий газ. Просуваючись далі, команда виявила тюремні камери з хворими людьми у різних стадіях невідомої недуги — від лихоманки до передсмертного стану. В одній із камер було знайдено загадкову руну. Трохи згодом пригодники натрапили на огра, який відбивався від живої чорної жижі. Допомігши йому, з'ясували, що це і є Мімі — зниклий друг Люмели. На жаль, через дію прокляття бардеса вже не пам'ятала свого товариша.

Продовжуючи шлях, група зустріла ельфа, який, на перший погляд, слідкував за культистами. Об'єднавши зусилля з новим знайомим, пригодники зачистили кімнати, що нагадували кабінет та бараки культистів. У знайдених документах йшлося про використання крові селестіала, там же виявили другу руну. Вивівши цивільних — Мімі та Люмелу — у безпечне місце, загін повернувся до розслідування. Однак біля чергової руни поведінка «ельфа» стала підозрілою. Зав'язалася бійка, під час якої супротивник роздвоївся на кілька ідентичних копій. Виявилося, що це не ельф, а могутній древній мімік, здолати якого групі було не під силу. Втім, істота пішла на переговори: мімік погодився відпустити пригодників в обмін на послугу — вони мали прибрати з острова селестіала, чия світла енергія заважала планам монстра.

Блукаючи лабіринтами, група нарешті знайшла місце утримання небожителя. Могутня істота у формі лева була закута в кайдани та вкрита глибокими ранами — культисти нещадно точили його кров для своїх ритуалів. У результаті епічної битви пригодникам вдалося звільнити бранця. Ослаблений селестіал відчув споріднену частку в душі Джеремайї, вказав йому напрямок для подальших пошуків і миттєво телепортувався.

Повертаючись додому, команді вдалося «вибити» з міміка додаткову плату за якісно виконану роботу. Також пригодники вирішили не покидати нових знайомих на проклятому острові: Люмелу та Мімі забрали з собою, доставивши їх у безпеку на Камінь.