Учасники:
Ранрок, Марселін, Юкіо, Вентомар
Ми вирушили до Чорнолису, щоб покінчити з вампірами.
Для цього взяли наш великий корабель та яхту, яку планували віддати в заставу за гармати.
Поплили до Чорнолису.
У гавань було важко зайти, тому ми стали на якір і дісталися до берега шлюпкою.
На вході нас зустріли працівники порту.
Ранрок представився як учасник театральної трупи, і його ім’я записали до списку прибулих.
Першим ділом ми пішли до таверни.
Там був той самий власник, що й раніше. Ми розпитали його, чи не траплялося останнім часом чогось дивного.
Він розповів, що нещодавно зникло троє людей.
Не отримавши нічого конкретного, ми вирішили зайнятися іншим нашим завданням — знайти гармати.
Ми вирушили до казарм, щоб дізнатися, чи можна взяти гармати в оренду.
Нас провели до торгового представника.
Він сказав, що в оренду гармати не дає, але може продати одну в обмін на нашу яхту.
Коли запитав, навіщо нам вона, ми відповіли — для захисту від бандитів.
Його люди витягли яхту до порту — вона була трохи пошкоджена.
Торговець почав підозрювати, що десь уже бачив цей корабель. Ми почали торгуватися.
Ранрок пройшовся біля корабля разом із торговим агентом і створив ілюзію, що приховала пошкодження.
Юкіо розповів історію про шляхетне походження судна, його матеріали та вишукану обробку.
Марселін спробувала залякати агента — мовляв, або він погоджується, або ми йдемо, — але це не подіяло.
Вентомар намагався довести, що корабель надзвичайно міцний, та без успіху.
Потім він показав, як легко й спритно можна пересуватись палубою — усі погодилися, що судно справді гарне.
Наостанок Ранрок благословив корабель молитвою, і це справило враження.
Нам удалося укласти угоду: ми віддали яхту, натомість отримали гармату, ядра і ще 400 золотих.
Далі ми пішли до гільдії лікарів, але тепер там стояла охорона — нікого не пускали.
Безхатченко розповів, що змінився голова гільдії, і тепер вони стали злими — взагалі нікого не лікують.
Ми згадали, що колись знайшли лікаря Ауріка.
Щоб зв’язатися з ним, треба було сказати секретне слово в таверні.
Ми зробили це, і нас направили до будинку біля театру — з внутрішнім двором.
Коли ми туди прийшли, нікого не було.
Вентомар відкрив двері, і ми зайшли.
Нас помітили двоє — чоловік і жінка, — але ми їх проігнорували.
Вентомар ще раз зламав двері, і ми потрапили всередину.
У кімнаті ми знайшли карту Ауріка з позначеними місцями, де є вампіри.
Було написано: “Вони усюди”.
Також ми виявили кілька магічних артефактів. Кімната вже була пуста декілька місяців.
Раптом Ранрок відчув, що в приміщення напускають магічний газ, який почав нас вбивати.
Ранрок, Марселін і Юкіо рвонули до дверей, зробили містичний крок і вискочили назовні.
Вентомар спочатку залишився, але потім вибив двері й теж вибрався.
На виході ми побачили вампіра — він керував жінкою.
Зав’язався бій. Вампір ховався у тіні, користувався магією, мав mirror image і закляття, що завдавало психічної шкоди.
Спочатку ми впоралися з жінкою.
Потім Марселін змусила вампіра спуститися до нас, але він знову тікав угору.
Юкіо приспав його, і ми скували його кайданами.
Ми витягли його на сонце, і Марселін своїм потужним магічним ударом знищила його одним ударом, сидячи верхи на своїй призваній істоті.
На жінці ми знайшли браслет — символ їхньої групи.
Усі піддані вампірів у місті носять такі браслети.
Вампір розсипався на порох.
Після цього ми пішли до доктора Реклав Олеглі.
Виявилося, що він — магістр алхімії, і було б добре запросити його на наш острів.
Ми принесли йому добрий коньяк.
Доктор запропонував усім випити — напій був дуже міцний, і частина з нас сп’яніла.
У п’яному базіканні лікар зізнався, що його вигнали з гільдії, хоча він лишався при доброму розумі.
Він сказав, що вампіри, можливо, і є, але потрібні кращі докази.
Він вважає, що лорд Теодор Сенітріл не є вампіром, і якщо ми розкажемо йому все й надамо докази — він нам повірить.
Проблема в тому, що на острові всі молоді — вампіри маскуються.
Тому добра ідея — зупинити виробництво масок.
Тоді стане видно, де саме вони ховаються.