Пригодники: Марселін, Джеремайя, Ранрок, Валеріан, Боларіус і Дік Харт.

Ми вирушили до острова Топлевибій, адже дізналися, що там мешкають дворфи й у них можна отримати визнання. Взяли піратський слоп «Смерть Ельока», набрали повну команду моряків і, знаючи, що біля острова можуть бути рифи, облили Верглас.

Коли дісталися, побачили чергу кораблів, що чекали на розвантаження. Ми стали осторонь і чекали своєї черги. Та раптом маяк на острові почав світити тьмяно, і в певний момент ми налетіли на риф. Корабель доведеться ремонтувати. У порту нас зустріли й одразу повідомили правила: щоб увійти в порт — 100 срібла, щоб увійти зі зброєю — ще 100 срібла. Золото не приймають. Його можна обміняти за курсом одна золота монета до двох срібних. На острові розрахунок ведеться лише сріблом, тож його потрібно мати багато.

Заплативши за вхід, ми рушили до таверни. Боларіус одразу після сходу на берег пішов у своїх справах, і відтоді ми його більше не бачили.

Ранрок поговорив із продавцем сиру — тому було цікаво продавати сир із нашого острова. Це могло стати корисним торговельним зв’язком.

У таверні ми зустріли дуже гучного барда на ім’я Дік Харт. Він одразу пішов знайомитися з Марселін, але Джеремайя й Марселін швидко його відшили. Виявилося, що Дік уже певний час у місті. Ми попросили його допомогти нам у дипломатичній місії, і він погодився.

Біля таверни ми побачили платформу, на якій жінка в масці й латах проповідувала про Панцуріеля. Вона говорила, що рабство — це благо, й виголошувала подібні речі. Марселін підійшла з нею поговорити. Жінка навіть запропонувала Марселін виступити. Та розповіла, що рабство — це зло і що її віра в Панцуріеля інша. Після цього жінка відвела Марселін убік, і вони про щось довго розмовляли. Згодом на сцену вийшов Дік Харт і заспівав пісню про Панцуріеля. Можливо, вона була не зовсім релігійною, але всім дуже сподобалася.

Невдовзі до нас підійшла Марселін разом зі своєю сестрою Міруель. Було видно, що стосунки між ними напружені. У таверні Міруель розповіла частину своєї історії: як потрапила в рабство до Слуг Безодні, як її продавали далі, а згодом викупила якась пані Бліда, що, ймовірно, теж служителька Панцуріеля. Було помітно, що Міруель розповідає не все, але це її право. Вона пригостила нас.

Потім ми вирушили до головної в порту — дворфки Хальвіри. Вона прийняла нас. Ми запитали про визнання. З її слів стало зрозуміло, що її цікавить торгівля й те, що саме ми можемо постачати. Ми погодилися доставляти мітрилові злитки. Також згадали про маяк, який світить тьмяно. У підсумку домовилися, що за 2000 срібла купимо ліцензію на постачання мітрилу без мита. Ми маємо полагодити маяк, після чого Хальвіра поставить свій підпис. Однак для повного визнання островом потрібен ще підпис головного в копальні — Брунгара.

Тож ми вирішили спершу розібратися з маяком. На верхівці був дворф Джон Шорт, який не хотів нас пускати й поводився доволі дивно — наче не помічав, що світло слабшає. Дік створив ілюзію Хальвіри, яка наказала пропустити нас. Ми піднялися нагору. Ранрок помітив дивну руну на механізмі маяка — ймовірно, саме вона була причиною проблем.

Ранрок залишив свого фамільяра в одній із кімнат, але в певний момент зв’язок із ним зник. Ми вирішили перевірити, що сталося, і раптом на нас напали вампіри. Кімнату огорнула темрява. Ранрок використав кулю денного світла, і темрява розсіялася, але ненадовго — вона знову почала згущуватися. Бій був запеклий, вампіри виявилися сильними. Та зрештою нам вдалося їх відтіснити, хоча головний вампір утік.

У найкритичніший момент до зали забігла Міруель. Було видно, що вона трохи дивно поводиться й що взагалі там робить, але все ж допомогла нам у бою. Ранрок висвітив руну, і ми змогли зняти прокляття з ліхтаря. Відтоді світло маяка більше не гасне.

Після цього ми попливли на верглас, щоб обміняти ще золото на срібло. Джеремайя добровільно взявся купити срібло для казни. Потім ми повернулися на острів — без Боларіуса, але вже з Діком Хартом у нашій команді.