Учасники: Ранрок, Мікардо, Натьяніс, Валеріан, Юкіо.

Цього разу ми вирішили знову плисти на Шудан і дослідити форт, який колись був постійно багатий, але за останніми даними останнім часом стояв порожній.

Перед відправкою ми, як завжди, вирішили помолитися богам, аби вони сприяли нашій подорожі. Цього разу молилися всі.

(приватний кусок)

Коли Ранрок використав свою магію, щоб пожертвувати богині Амберлі, вона звернулася до нього і попросила служити лише їй.

(кінець приватного куска кусок)

Юкіо завантажив на корабель бочки, які планував продати. Дорогою ми запливли на острів хафлінгів. Там Юкіо продав пиво, а Натьяніс — речі, які вона власноруч сконструювала. Ранрок відправив Мез спробувати знайти щось цінне, але та знайшла лише банани.

Пливучи далі, вже на межі Чорного моря, ми помітили піратський корабель неподалік від нашого. Ми заговорили з ними й вирішили підплисти ближче. Як виявилося, це були пірати, які діяли на Шудані біля Мезро й шукали там артефакти та цінності на продаж. З’ясувалося також, що троє їхніх моряків були при смерті, і вони попросили про допомогу. На іншому кораблі перебували драконіти або дракоїди з іншого корабля— я плутаю ці назви. Їхні цілителі намагалися допомогти морякам, але без успіху. Серед них була Лея, яку знав Валеріан. Вони тепло поспілкувалися й пообіцяли якось приплисти на Камінь.

Ранрок разом із Валеріаном оглянули хворих і зрозуміли, що в них немає душі, тому заклинання воскресіння не могли допомогти. Ці троє моряків померли в різних місцях, навіть на межі острова лізердфолків. Там їх одразу воскресили, але після цього їм стало значно гірше.

Ранрок дійшов висновку, що, ймовірно, вже завершено створення засобу, який забирає душі, а душі після смерті більше не повертаються. Він зрозумів, що найкращим для цих моряків буде добити їх, аби вони більше не мучилися. Загальний висновок був невтішний: засіб для поглинання душ готовий і, скоріше за все, розширює свій вплив.

Молитви богів допомогли, і хоч стояла сильна спека, ми змогли дістатися Шудану. Ми висадилися з південної частини острова й вирішили підніматися вгору по річці.

До форту ми підійшли вночі. Натьяніс скористалася своєю магією й накрила нас сховком, тож ми змогли оглянути укріплення й побачили, що там ходять якісь істоти та патрулюють територію. Ми перечекали ніч, відпочили й вирішили заходити вже вдень.

Пробравшись у форт, Ніс, Валеріан і Юкіо рушили до однієї вежі, а Ранрок із Мікардо — до іншої. Ми побачили скелетів, які патрулювали форт, і швидко з ними розправилися. Але вони почали з’являтися хвиля за хвилею. У форті з’явилися вершники-нежить на скелетних конях, і вони були досить сильними. Коли ми їх убили, з вікна визирнув зелений товстун Віконт Пузань і крикнув, щоб ми забиралися геть, обіцяючи заплатити. Юкіо це страшенно розлютило, і він жбурнув у його кімнату вогняну кулю.

Ми рушили до іншого входу з боку порту, де також перебили ще частину нежиті й почали пробиватися до самої вежі. Там були масивні кам’яні двері, які ми довго ламали. Коли зрештою їх розбили, побачили всередині багато кімнат. В одній із них було повно собак. Обшукуючи приміщення, ми врешті знайшли того самого товстуна й одразу напали на нього.

Бій виявився дуже важким. Товстун неймовірно смердів, і навіть перебування поруч із ним було небезпечним. Він міг просто відкушувати частини тіла. Він притягнув Ранрока своїм хуком, і той знепритомнів після кількох ударів. Натьяніс підняла його зіллям. Ранрок встиг зцілити Валеріана й утік у невидимості. У цей момент у кімнату вбігли собаки. Мікардо зачинив двері, а Ранрок відволік частину псів назовні.

Усередині, зібравши всі сили, група змогла добити товстуна, але до приміщення почали телепортуватися собаки. Валеріан своїми заклинаннями косив їх, Мікардо й Натьяніс різали в ближньому бою, а Юкіо знищував їх магією. Нам вдалося перебити всіх, а Ранрок у цей час зумів утекти від переслідування.

У форті ми знайшли заховану скриню, яку Ранрок зміг відкрити за допомогою артефакту. Всередині були сендинг-стоуни та книга записів. Також у порту ми зібрали багато корисного хламу, який вирішили забрати з собою. Ми знайшли ще й якусь статую бога — вона все ще випромінювала магію, але яку саме, ми не зрозуміли.

Після цього ми зібралися, залишили форт і рушили назад. Мікардо ще встиг поговорити з дворфами, і після цього ми вирушили додому.