Учасники: Бузько, Мікардо, Ранрок, Натьяніс

Добре, я виправив граматику й орфографію, згладив речення, але зберіг наратив і послідовність подій. Без списків, суцільним текстом.

Подорож, як завжди, почалася біля порту. Ранрок закликав вирушити до шахти на Шудані, щоб пошукати там якісь артефакти. Хоч ми й планували плисти вздовж берега, група все одно взяла трохи провіанту. Перед виходом у море, за звичаєм, ми помолилися богам за сприяння в подорожі. Мікардо й Ранрок молилися Амберлі. Бузько відмовився молитися, а Натьяніс зробила це окремо, про себе.

Боги нас уберегли, і ми без пригод дісталися берегів Шудану. Там, біля одного з місць висадки, розташовувалися кузня та шахта. Ми швидко зрозуміли, що берег тут скелястий і підплисти впритул неможливо, тож, на жаль, довелося вийти біля узбережжя і далі йти пішки вздовж скель, що ми й зробили.

Вести групу взявся Бузько, адже він найкраще орієнтується на місцевості. Дорогою ми проходили через болото і раптом почули звук із кущів. Спершу хотіли налякати того, хто там був, думаючи, що це тварина, але з кущів вийшли лізард-гуманоїди, які самі полювали на звіра. Ранрок зумів їх обманути, і вони пішли далі, а ми змогли спокійно стати на привал.

Коли ми вже наблизилися до шахти, постало питання, куди йти далі — до самої шахти чи до копалень. Ранрок наполягав на копальнях, але більшість хотіла спершу знайти кузню, тож вирішили йти туди. Проте кузню ще треба було відшукати. Бузько шукав шлях через ліс, а Мікардо — звертав увагу на таблички й знаки.

Просуваючись далі, ми натрапили на табір. Ранрок відправив мавпочку Мез подивитися, що там відбувається. Вона побачила в наметі білого дворфа, який відпочивав. Він прогнав Мез, але з цього стало зрозуміло, що вони не налаштовані вороже. Ми всі підійшли познайомитися, і з’ясувалося, що Мікардо знає їхню мову. Ми розговорилися. Дворфа звали Орло Ніскіські(такі записи може помилка) Він розповів, що в їхній кузні вже сотні років живуть вогняні істоти, і що вони намагаються повернути кузню, але їм це ніяк не вдається. Саме тому вони й розбили тут табір. Орло сказав, що ми можемо допомогти звільнити кузню й у такий спосіб стати їхніми друзями. У цій ситуації Ранрок був проти, але решта групи — за, і врешті ми погодилися взяти його допомогу. Орло пішов із нами й повідомив своїх, що вирушає разом із групою.

Він привів нас до входу, де стояли величезні двері. Вони виглядали важкими, але могли легко впасти. Орло провів нас усередину. Ми увійшли в печеру, де посередині тягнулися рейки. Він вів нас найкоротшим шляхом, попередив про кімнати з якимось газом, а по рейках ми перейшли через озеро з лавою. Натьяніс вправно перешла, а Ранрок на плечах у Мікардо, а решта перебиралася на його диску. Під час проходу печерами на нас напали дивні скорпіони, які плювалися липкою павутиною. Разом ми швидко з ними впоралися і дістали з них клейку есенцію.

Невдовзі ми дісталися до основної копальні й побачили самих вогняних істот. Вони займалися виплавкою металу та куванням, що було дуже дивно, адже, за словами дворфів, раніше вони цього ніколи не вміли. Ми підійшли ближче, і Ранрок почав розмову з одним із них. Істота сказала, що їхній вогняний бог дав їм ці знання і наказав кувати для нього. Коли вони докують усе необхідне, бог обіцяв їх відпустити. Істота запитала, чи не покликати головного, і тут наші думки розійшлися.

Мікардо, Ранрок і Бузько вважали, що треба напасти на істот і відібрати шахту. Натьяніс була категорично проти, адже істоти не нападали на нас і, можливо, з ними ще можна було домовитися. Ранрок додатково розпитав дворфа, і той сказав, що ці істоти перебувають тут уже близько трьохсот років, але так і не можуть докувати те, що потрібно, і тому не йдуть. Також він розповів, що раніше вже надсилав шамана для переговорів, але того вбили. Ранрок вирішив, що кликати головного занадто ризиковано, і група пішла в атаку. Натьяніс відмовилася нападати на розумних істот, які не проявляли агресії.

Мікардо випив зілля захисту від вогню, і ми швидко зачистили всіх у великій залі. Ті, хто вижив, втекли в іншу кімнату. Згодом ми розбили кам’яні двері, і там нас зустріли жерці цієї раси та воїни, що відступили. Під співами вони перетворилися на вогняних елементалів, досить сильних і небезпечних. Вони підпалювали все навколо, пролітаючи повз. Мікардо рубав їх, мов звір, а Ранрок і Бузько ховалися у воді, щоб не загорітися. Бузько ледве не загинув у цій битві, але зрештою ми перемогли.

Дворфи дали нам у винагороду чотири одиниці броні, а також ми знайшли ще золото. Орло розповів, що їхній острів білих дворфів розташований неподалік від Шудану, на північ чи південь — він сам не був певен. Він дав нам руни, які можна показати на острові, щоб там знали, що ми союзники.

Після цього Натьяніс поховала полеглих істот і помолилася богу за їхній упокій. Група ще зайшла у вільний порт, щоб продати речі, а потім успішно повернулася назад.