Острівець мінотаврів

Зібралися значить Аркей (той що король, якщо всі забули), КенʼІчі, Вентомар та Бонтанус... кудись. Насправді в групі ще мала бути Йола, та в неї розболівся живіт – підозріла риба до добра не доведе...

Це "кудись" виявилось островом Тускан, поряд з яким знаходиться маленький острівець, де мешкали мінотаври. На шлюпках ватага наблизилась до острова, і взяла з собою діжку, де начебто спав Аркей...

На самому острові мінотаврів не було – від них лишився тільки таємничий напис на камені, котрий трійко пройдисвітів намагались розшифрувати. Згадавши, що Аркей може мати заклинання розуміння мов, вони відкрили діжку, щоб побачити там... рибу! КенʼІчі в паніці, схопивши першу-ліпшу рибину, побіг до берега її відмивати – адже цілком можливо що це нові закляття клятого зрадника Беглема катують справжнього короля Афтії. Поки він відмивав рибину-Аркея, за цим всім невимушено спостерігав справжній Аркей (той що король), потягуючись на шлюпці від гарного сну.

КенʼІчі, в траурі, поніс Аркея (той що риба) на поховання. Аркей (той що все ще король), взяв у жменю хліба і, жуючи його, пішов за юнаком – адже коли ще побачиш таке свято шизи? Коло каменю з письменами відкрилась така картина – Вентомар стоїть у ритуалі з виявлення магії від бочки з рибою (та-та, ту саму, яку КенʼІчі підхопив та поніс до води), а Бонтанус оплакує скоропостижну смерть Аркея (того, що все ще рибина).

Сам же Аркей (та-та, король) наблизився до каменя і використав заклинання Розуміння Мов (Comprehend Languages). Ось яке послання містив напис:

«Ми були скуті — тепер вільні. Ми були забуті — тепер стоїмо разом. Памʼять предків веде нас,але важливіше за минуле — світанок нового шляху. Боже Рогів, бережи наш початок.»

Відбувся похорон. Троє в групі, за винятком Аркея (той що шиз, але ніби як король), стояли і оплакували Аркея-рибу, котрий вже засмердівся. Справжній же Аркей (хоча це під питанням) стояв і жував хліб, немов і справді ставав рибою після побаченого. А побачене мали нагоду спостерігати й наші моряки, котрі вирішили що їхні панове остаточно цофнулись і на додачу викинули цілий барель риби...

Зображення ілюстративне, зроблене з метою поволати під столом (не дочекаєшся смерти моєї, клятий зраднику Беглеме, сину собачий і гадючий. Афтія буде вільною, а король Аркей Талар Лорійський І повернеться на законний престол!).

Шо, все?

А ні... Вентомар вирішив поспілкуватись з оленями – раптом ті щось знають? Звісно, вони знають мову "я сам винен що вона мені зрадила, я пробачив, ми щасливіші тепер", але то трохи інший вид оленя. Словом, новоспечений друїд заговорив до лісової тварини... Що ж та йому відказала? Трошки перелякано закричала... Але після кількох піалків наркотичного зілля олень відкрився Вентомару, і розповів що ж коїли мінотаври... Як не дивно, не гачімучі – вони собі жили, полювали на цих же оленів і потім кудись попливли усім табуном. Також олень повідав трагічну долю своєї родини – кого зарізали, хто десь зник, а хто просто гнида рогата. На Камінь той олень їхати не дуже захотів, а от своїй матусі про доброго дядька зі смачними гостинцями охоче побіг розповідати...

А що ж було далі??

Віхтен. Тут надовго затримуватись не будемо – група пройшлась магазинами. КенʼІчі та Аркей пішли до магазину з кістяними тотемами, де заправляла противна стара бабка, з котрою король вступив у словесну перепалку. Було б кумедно, якби в перепалку вступила риба-Аркей, та вже що маємо... Опісля Аркей забрав з вже нормального магазину своє замовлення – великий гарний тотем у вигляді фенікса, що постає з силуету острова, символізуючи Афтію. У третьому ж магазині вся група закупилась тотемами, той же Аркей (та скільки можна, вгомонись, вуйку) вступив у якийсь дивний флірт з продавцем, який той же продавець і почав – але простолюдин не витримав королівського рівня гейськости і відступив... Афтійському роду нема переводу!

Група ж рушила далі та успішно повісила тотемчики на священне дерево міста. Цього разу без падінь та кратерів, бо бракувало нам ще ворогів у цьому місті... Знайшли бургомістра – міцний кремезний чоловʼяга поволі чимчикував собі на роботу, коли зустрів ватагу острова Камінь. Забравши у нього винагороду за попередню допомогу з тінями, група попросила у нього визнання свого острова Камінь, на що чоловік знітився – адже такі рішення приймає Коло Майстрів міста, що збирається навесні. Тому Каменю бажано прислати посланця з підвішеним язиком до Віхтена на цю подію – це буде солідний крок до визнання...

Четвірко авантюристів, за присутнього бургомістра, зібрались у коло... Чим викликали питання у чоловʼяги, що підняв брову і дивився тепер на групу як на дурників. Пройдисвіти не розгубились і запросили бургомістра у це коло, поспішно назвавши його "колом анекдотів", де вони обговорили кого ж прислати сюди навесні...

Переддвіжжя

Група пригодників рушила до мінотавра-відлюдника, що повідав їм про якогось товстуна з великим мішком, що проходив тут нещодавно. Авантюристи віддали кристал із запечатаною тінню відлюдникові і рушили далі. Товстуна вони не знайшли, а тому пішли до Брейтвіда, щоб нарешті розпочати місію, задля якої вони туди й прибули...

Двіж

Вечоріє. Брейтвід оточений стінами з усіх боків, на причалі він має корабель. Авантюристи довго радились як їм проникнути в місто, зруйнувати статую та втекти. Вирішили закинути мотузку на стіну і почати підйом... але варта швидко помітила чотирьох телепнів. Прикинутись пʼяничками теж не дуже вдалось, а тому довелось тікати в ліс...

Друга спроба залізти в місто виявилась більш вдалою – завдяки кмітливості Бонтануса та КенʼІчі групі вдалось буквально "пройтись" по стінах, таким чином якого Аркей досі не зрозумів – тому пояснення не буде... +0 на інтелект деколи дається взнаки.

У самому місті група ненадовго розділилась щоб знайти місця потенційного зберігання пороху та кузню. Порох міг дозволити швидко підірвати статую та втекти, а в кузні мали знаходитись кирки – на випадок якщо пороху не буде, то статую доведеться колупати ними.

Арсеналу, казарм чи просто диких діжок пороху в природі знайти не вдалось. Зате вдалось знайти кузню, в яку пройдисвіти одразу ж спробували вдертись. Вдирання пішло трохи не по плану – кроки на першому поверсі почула дружина коваля, що одразу здійняла лемент і ґвалт, вирішивши що це повернувся додому її блудний чоловік. Виявляється – коваль загуляв, давно зник і його дружина майже не мала коштів для існування. Все це група дізналась з криків, які жінка виголошувала поки спускалась сходами. А ще він "скотіна, тварь, бабій та гній", от!

Аркей, побачивши як його товариші поспішно тікають з будівлі, навпаки підійшов до дверей і вирішив привітатись. Жінка перелякалась, та почувши що статний чоловік у латах і з короною на голові прийшов до її чоловіка по замовлення, розмʼякла. Вона поспішно перевдягнулась у щось більш світське і побігла шукати 5 кирок для новоспеченого "пана Діогена, лорда острова Пісок", за що запросила цілих 45 золотих монет. Гроші вона отримала, по дупі Аркея ляснула (за що теж отримала по сраці) і запросила його до своїх покоїв...

Хлопці забрали кирки, Аркей вийшов з приміщення. Він прекрасно розумів, що самотня жінка бажає любові, та він не міг дозволити собі зрадити своїй коханій Ізумі, що чекала його на Камені. Просто піти виглядало найбільш очевидним рішенням... поки жінка не відкрила вікно на другому поверсі і не почала активно запрошувати короля до коїтуса, знову вдягнувши нічну сорочку. Було зрозуміло, що вона зчинить ґвалт, якщо "пан Діоген" просто отак піде, а тому чоловік прийняв рішення – підійнятись до самиці у її спальню...

Спальня була невеликою, охайною, з ліжком коло протилежної до дверей стіни. Жінка сиділа на ліжку, у позі пантери – немов готувалась накинутись на свою здобич. Швидким рухом вона наблизилась до короля, з наміром його роздягнути... і їй майже вдалось розпочати роздягання, але БАЦ! Аркей, у нападі люті від самої лиш думки про невірність, познайомив бідолашну зі своїм ліктем – знайомство було швидким, карколомним і таким, що збиває з ніг і лишає без свідомости. Після такого "знайомства", жінка була вражена наповал – вона аж прилягла на ліжко від раптової втрати свідомості. Певно від втоми і надмірних гарних вражень, ось що знайомство з королем робить...

Поки це все відбувалось – решта групи в особах КенʼІчі, Бонтануса та Вентомара... виносила кузню, забувши про головну задачу місії. Хтось знайшов торбу з грошима, що була добре захована, хтось крав інструменти. Одразу видно, інтелігенція. Всі щось собі приглянули... і це було дарма.

При виході з кузні на одній з вулиць групу вже чекала варта, що мала можливість спостерігати всі ці шляхетні вчинки героїв острова Камінь. На щастя, вони не знали хто ми і що ми, а на крайній випадок все можна було спихнути на острів Пісок. Проте варта все бачила... їм у цьому допомогли фамільяри. Багато фамільярів, котрі у вигляді сов, кажанів та решти живності були очима та вухами варти у місті Брейтвід.

Діяти слід було швидко. Про статую можна було забути, принаймі зараз – розбійники вирішили робити звідси ноги! КенʼІчі став у бойову позицію, щоб відволікти варту на себе, Аркей перевернув візок з капустою, Вентомар і Бонтанус розпочали втечу. Пробігши декілька вулиць і накоївши збитків аби затримати варту, група пригодників відірвалась від переслідування. Добігши до стіни вони використали той же маневр, яким залізли у місто – а саме дуже магічним і заплутаним, з чарами-барами і біганням по стінах.

Перебігши стіну, питання відступу було лиш справою техніки – четверо непомітно дійшли до лісу, звідти до Віхтена, а далі – на свій корабель...