Перша частина пригоди, далі — Прокляття Соломона

Помолилися Амберлі і Панцуріелю, давши пожертву 150 золота; попросили безпроблемної подорожі. З церемонією та читанням молитов поховали Діда.

Завдяки божественній допомозі легко добрались до острова Барад Бо. В самого Якова помітили на пальці перстень; дізнались, що він рятує його від смерті. Причаливши, почули крики з сусіднього села. Прибігши на крик, бачимо, що кролики-вершники перерізають жителів села — кроликів з білим хутром. Вид кроликів називається хароґени. Б'ємось, порізи шабель відкривають на наших тілах рани, кожна з яких дає некротичну шкоду. Перебили всіх (вісьмох) вершників. Ті, кричали, що потрібно про чужинців донести якомусь Кирилу.

Дізнались, що селяни-хароґени належать до одного з чотирьох кланів, саме вони — Світляки. Вершники — Соломоніти. Інші два клани: Рифляни і Чорновухі. Всі живуть на різних частинах острова. Чорновухим Світляки допомагають ремонтувати човни. В Чорновухих може бути більший за розміром човен, який для нас може становити цікавість.

Від жителів села дізнаємось такі факти:

• За легендою цар Соломон і Адрусін привели цей вид на цей острів. На храмовій горі, за легендою, є меч Соломона, який зможе взяти його легендарний нащадок, сісти на трон і об'єднати клани хероґенів.

• Яків є соломонітом і може бути тим, хто має об'єднати острів.

• Соломоніти захопили долину, де Світляки пасли коней, з того часу в Світляків голод.

• На острові водяться великі кози біля храмової гори.

• Селяни готові міняти коней на нашу зброю.(ранрок не зброю а дерево й їжу для коней)

• Голова села — Емір. Приставив до нас свого маленького кролика-помічника — Архипа

Збираємо мох, який горить, печеться. Ідемо на Храмову гору, Вільям — на коні одного з вбитих вершників, решта — ногами.Перед Храмовою горою нас зустрічають чорновухі кролихи. Вони приставляють до нас сторожу в подорож на Храмову гору — чорновухі перестали вважати дорогу на Храмову гору священною і нападають на мандрівників.

Піднімаємось на гору. На нас нападають цапи. Їх дратує все, що блистить, і вони на це набігають. Вирубаємо цапів. Знизу під гору на нас женeть чорновухі вершники. Кидають в нас банки-шашки, з яких виходить отруйний дим. Перебиваємо вершників. Піднімаємось вище. Там поселення, яке ми проходимо повз:

За поселенням бачимо храм. Вільям каже, що це храм Баала: він бачив його на карті старого світу. Архип нам каже, що це храм чотирьох провісників, в якому можна завжди попросити пророцтво.

Над воротами храму напис невідомою мовою. Читаємо:

Кров ріками ллється й затоплює береги,

Повільно, та невпинно ховає світи.

Не швидко йде біда, та зрештою накриє,

Усе, що живе, темрява поглине.

Та зійде Той, хто об’єднає усіх,

Поверне надію й розвіє той жах.

Коли кров затьмарить море, тіні зійдуть на землі,

Постане той, хто збере розпорошене в єдналі.

У серці храму спочиває спасіння від біди ,

Та лиш обранець знайде шлях крізь шторми.

Хто з’єднає ворожі береги і народи,

Врятує світ від утоплення в крові й незгоді.

Та вибір його поведе, мов дорога крива, —

Або до спасіння, або ж настане темрява

Чуємо слова: "Що ви шукаєте, подорожні?". З тіні храму виходять четверо ельфів. Відповідаємо, що шукаємо меч, аби зупинити кровопролиття на острові.

Кажуть: "Для того, щоб дістати меч потрібна сила, аби пройти двері. Ціна сили — це життя!" З цими словами вони нам показують на чашу.

Ми намагаємось залити чашу кров'ю цапа. Ворота не обманеш. Намагаємось залити кожен частиною власної крові. Не виходить. Потрібна вся кров однієї істоти — тобто потрібно когось вбити.

Просимо перстень Якова, Мікардо вдягає його; виливає попередню кров з чаші; з посмішкою завдає собі 11 колотих ножових ран в шию, заповняючи чашу своєю кров'ю.

Бездиханне тіло Мікардо падає під чашею. Чутно скрип. Двері привідкриваються. За ними сходи вниз. Мікардо не помирає, перстень на його пальці розламується.

Спускаємось вниз, бачимо невелику підтоплену печеру.

Всередині бачимо ще одні двері — з символом Баала. Мікардо отримує нові чари — Чари повзучої руки.

Спускаємось далі. Від великої зали відходять три тунелі. Чути завивання вітру.

Сильвіо знаходить могилу Соломона і з допомогою Мікардо відкриває її. Законфужений Вільям безвольно бродить по кімнаті і в моменті стукає знайденим щитом по землі, цим будячи Соломона. З люка, що біля нього стоїть Вільям, висовується рука, намагаючись його схопити. Хероґен Соломон, з якого лишились тільки кості, встає з могили.

Соломон шипить: "Я не дам вам ... закляття, воно має залишитись схованим (скованим?)". "Ви всі загините, все заллється кров'ю. Сама Земля жадає крові, це не зупинити".

Добиваємо руку з люка і Соломона. Сильвіо знаходить книжку, в якій розповідається про перших херонґенів, які причалили сюди на острів, про Адрусіна. Дізнаємось, що Адрусін був великим пророком Амберлі, походив з Роуку, обіцяв хероґенам землю обітуванну на цьому острові. Бо після потопу їм було погано. Обіцяв, що богиня Амберлі подарує їм краще життя в Чорному морі.

Дізнаємось, що правління Соломона закінчилось тим, що він завершив прокляття.

Вкінці печери бачимо втикнутий в землю всередині пентаграми меч. Яків з легкістю витягує меча.

На землі, як і на стелі з'являється тріщина, як тільки меч було витягнуто. Храм тріщить. З тріщини видно око. Храм розсипається. Вхід завалюється.

Прокляття Соломона пробудилось знову. Тепер буде видно, чи Яків справжній король, про якого каже пророцтво.

Залишились на острові на продовження пригоди.