Пливемо на острів Фарн за покликом Бʼянки. Все як завжди: 2 катамарани і 6 моряків. Це острів поблизу, тому дорога була доволі швидка.
Фарн -- це круглий острів, який оточений рифами. Місце де можна пришвартуватись тільки з одного місця. Воно виглядає як поросла корма якогось велетенського корабля. Весь острів в поділений на 2 частини: невеликий піщаний пляж, і густі ліси всередині.
Ми помічаємо що цей весь великий ліс має різні сектори: хвоя, тропіки, напіварктика, тощо. Візуально розподілу нема, але видно що є певна межа за яку біом не заходить. Загалом, на острові не можна найти сліди людської присутності, виглядає що там тільки рослини і тварини.
По дорозі ми зустріли орангутана і горилу. Горила кричить над побитим орангутаном. Ми пробуємо сховатись і простежити як далі розвиваються події, але Дхарак і Сильвіо не вийшло нормально сховатись. Горила помітила і зосередила свою увагу на них. Дхарак спокійно відходить тримаючи контакт з приматом. Сильвіо ж пробує взаємодіяти, якось говорити. Горилі це не подобається вона кидає орангутана в Сильвіо. Йому не вдається ухилитись, і від удару він перевертається. Паладин встає, і відкидає орангутана в сторону горили. Вона кидає цього орангутана ще раз. Бідна мавпа розпалась на частини від удару об Сильвіо, який знову впав від удару.
Тим часом, задкуючи, Дхарак задкуючи зайшов у якогось моряка. Він налякався горили, і втік у кущі.
Ранрок пробує приспати мавпу його. Вона не реагує. Сильвіо у відчає ричить з зброєю напоготові, чим лякає звіра. Він втікає.
Моряк, Теодор, вернувся і каже, що він з Вергласа. Їх корабель розбився недавно, і він тут. Пробує вижити і знайти людей. Також, він володіє дуже цікавим компасом.
Джеремая найшов спільну мову з Теодором. Це друг батька Джеремаї. Відповідно, ми обʼєднуємось з ним. Він веде нас до місця де бачив лисицю покусану людськими укусами.
Вона там дійсно була. Виглядає покусана людськими істотами. Марселін найшли сліди які ведуть на захід. А Теодор каже, що сліди ведуть на північ. Проте ми послухались Марселін, і пішли на захід.
По дорозі на захід ми найшли вогняний круг, який атакують неживі. Всередині стоїть Бʼянка з двома тиграми і відбивається. Разом з Теодором нам вдається їх відбити. В кінці битви Теодора хапає панічна атака. Джеремая його заспокоює, і вони відходять поговорити про щось.
Решта у цей час говорять з Бʼянкю. Вона не може найти Нуя - голову острова. Він є чителем Бʼянки, і єдиною іншою розумною істотою острова. Без нього вона лишилась сама. Нуй - це архідруїд який зібрав всіх тварин по парі, і тримав на цьому острові. Без нього цей острів не буде жити, тому він точно десь на острові.
Теодор не захотів до нас приєднатись, і ми відправили його на пристань.
Ми збираємось йти в центр острова, де, може бути Нуй. В центрі острова є велике дерево. Напади неживих почались з часу зникнення Нуя, і йдуть вони з моря.
Дорога до центру острова складається з різних біомів, де кожен з нас проявив фантазію для подолання проблем:
Спершу було болото де на нас напали мамонти. Марселін боляче відштовхнув мамонт.
Джеремая акуратно і тихо провів через прерії, відволікши левів.
Залякавши всіх громом, Марселін провела нас арктичним біомом;
Обплутавши туманом, Дхарак вів через тропічний біом;
Сильвіо по краю територій горил провів нас до головного дерева
Ми найшли головне дерево, де всередині в льоду сидить Нуй в магічному сні. Ми почали топити лід. Це було довго, і важко. А робити це треба було дуже акуратно, щоб не поранити Нуя.
Розтопивши лід, він прокинувся: «Я гарно виспався», і пішов у дерево, щоб наводити порядок. Ми ж пішли на північ, де мала б бути Бʼянка. Появу господаря було помітно: тварини мирно йшли назад до своїх біомів, не заважаючи і не нападаючи ні на кого. Раптово з'являється Нуй і каже: «Приберіть їх з нашого острова» - ними виявились трупи неживих, які хтось уважно склав на 4-х кінцях острова і також під основним деревом.
Тіла неживих обросли молюсками, де могли бути перли. Поки ми чистили їх трупи, Нуй відповідав на наші питання.
Ці істоти прийшли по дну моря зі сходу, і напали на цей острів. Вони є слуги короля Кораліуса, і вбивають все до чого доторкаються.
Потоп стався тому що Бог Сільванус і Богиня Чантея загинули. Грім, штроми і виверження вулкану, розколи землі і зміщення материків. Було справою часу поки вода заповнить цей світ. Труби середелементальних вимірів хаотично руйнували землю. Нуй підготувався. Зібрав всіх щоб вони жили, і щоб їх зберегти. Певний час вони плавали по морю, поки не знайшли найкраще місце. Після цього вони зупинились, і далі цей острів не буде рухатись.
Наші 4 боги це старі боги, які були. Хтось з цього, хтось з іншого. Амберлі та Блібдулпулп з цього, а інші 2 - з інших світів і вимірів. Нема поганих і хороших богів. Вони причина чому наш світ продовжує існувати.
Також, Чорне море не завжди було таке небезпечне. Це якесь божественне походження його небезпек. Спершу це була просто чорна вода.
Коли ми повернулись до місця з нашими катамаранами, то виявили моряки мертві - вони замерзли. Палатка знищена. Теодора нема. Бʼянка питається в сусідньої чайки, і каже: «Прийшло якесь чудовисько з лісу, яке мало страшний вигляд, з синім плащем, з амулетами і в короні. Істота, і ще кілька невмерлих які йшли поруч. Неживі звертались до ньього барон Теодор, і вони всі полетіли в сторону сходу».
Ми грузимо тіла на катамаран, і відпливаємо. Дорога назад тривала в 4 рази довше, оскільки гребти міг тільки Дхарак з допомогою Джеремаї. Побитими, навантажені трупами вбитих моряків ми повернулись на острів.